Шукав для себе може ще комусь знадобиться, а може хтось своє запропонує:
Конкурс “Ораторів”.
Запрошуємо на сцену по одному учаснику від кожної команди. Напевно всі ви в дитинстві у дитячому садочку розповідали вірш “Наша Таня гірко плаче”? Ну тоді ви зараз повинні розповісти цей вірш. Я буду називати хто - а ви розповідати вірш. Наприклад вірш потрібно розповісти , якщо ви не вимовляєте букву “Р”. (демонструє як потрібно розповідати вірш). Зрозуміло? Тоді почали!:
ви – японець;
ви образились;
ви дуже щасливі;
ви неуважні;
ви – підлабузник;
ви – старий дідусь;
ви – маленький хлопчик, який тільки – що почав говорити;
ви – хуліган;
ви – грузин;
ви – дуже несміливий;
ви – дуже крутий і т.д.
Парі
1. Укладемо парі, що не переступиш через олівець. Я покладу його на підлогу, а ти не переступиш!!! Як виграти парі? Поклади олівець на підлогу навзнаки до стіни.
2. Укладемо парі, що ти мене не зрушиш з місця, навіть якщо ми стоятимемо на одній газеті напроти один одного. Рішення: газета кладеться на поріг дверей так, щоб закривши двері, ти опинився з того боку, куди двері не відкриваються.
3. Укладемо парі, що я підстрибну вище за холодильник. Підстрибуєте на 10 см і говорите, що підстрибнули вище, оскільки холодильник взагалі підстрибнути не може.
Хто кого передує
Посередині столу кладуть надувну кульку. Оголошується конкурс, а сенс його такий: двом учасникам зав'язуються очі, і вони сідають за стіл. Їм пропонується позмагатися в передуванні цієї кульки. Акуратно прибирають кульку і на її місце ставлять тарілку з мукою. Коли вони починають дути з силою на цю тарілку, то приходять в подив, а коли їм розв'язують очі, вони приходять в невимовний захват.
Краще всього мати при собі напоготові фотоапарати.
Танець з повітряними кулями
Приготуйте наперед декілька повітряних кульок і роздайте їх парам, які візьмуть участь в конкурсі. Танцюючі повинні розмістити кулі між собою і танцювати, не притримуючи кулі руками. Але як тільки музика закінчиться, пара повинна обнятися, щоб кулька лопнула. Пара, якій вдасться це першій, перемагає.
Новорічні пісеньки
Наперед приготуйте і покладіть в коробку або капелюх записки з яким-небудь одним словом: ялинка, борулька, Дід Мороз, мороз, Снігуронька... Кожен учасник по черзі дістає записки і береться виконати пісню - обов'язково новорічну або зимову, в якій зустрічається це слово.
Вискакуємо в Новий рік
Це конкурс, в якому можуть брати участь окремо чоловіки, і окремо жінки. Після перших новорічних тостів запропонуйте учасникам вишикуватися в одну лінію. Потім по команді вони повинні "вискочити" в Новий рік. Перемагає той, хто стрибнув далі за всіх. Якщо у вас внизу зустрічають Новий рік сусіди, то продовжувати цей конкурс дуже довго не варто.
Мотоцикл
Виберіть вдалий момент і запропонуйте кому-небудь з чоловіків пройти тест на координацію (тверезість, спритність і т. п.). Поясніть, що для цього потрібно спробувати підняти коробку сірників зі столу, використовуючи всього два сірники. Сірники потрібно тримати за головки двома пальцями кожну, вперти їх з різних боків в центр коробки і таким чином підняти її. Після декількох спроб це зазвичай вдається. Далі пропонується ускладнити завдання. В мить, коли коробка вже піднята і утримується на витягнутих руках, запропонуйте учаснику кілька разів топнути ногою. Якщо коробка у цей момент падає, то можна повторити спробу. Коли учасник, нарешті, виконує все без утруднень, ви повертаєтеся обличчям до глядачів і голосом конферансьє оголошуєте: "От так в дурдомі мотоцикл заводять".
Танець з чарівною паличкою
Учасники танцю стають в круг, чергуючись, чоловік - жінка. Ведучий дістає "чарівну паличку" (це може бути, наприклад, порожня пластикова пляшка) і, затиснувши її колінами, здійснюючи танцювальні рухи під музику, передає її наступному учасникові, обернувшись до нього обличчям. При цьому руками допомагати собі не можна. Так "чарівна паличка" переходить від одного учасника танцю до іншого по кругу. Завдання можна поступово ускладнювати: спина до спини, спина до обличчя і т.д. Кожен сам може вибирати партнера, зовсім не обов'язково слідувати по кругу. Ті, у кого "паличка" випала, віддають свою річ-фант для подальшого розиграшу.
Домальовуйте
Грати можна прямо за святковим столом, але необхідно наперед приготувати однакові, але нескінчені малюнки на новорічні теми (розмножте наперед приготовані малюнки на принтері). Завдання тих, що грають - домальовувати малюнки так, як вони їх собі уявляють. Перемагає той, хто не тільки вгадав, що повинне бути зображене, але і краще за всіх справився з творчим завданням.
Тверезість і координація
Беруть участь всі. Ведучий показує першу позицію: права рука тримає мочку лівого вуха, а ліва рука - кінчик носа. По команді ведучого - удар в долоні - всі повинно поміняти позицію на другу: права рука - кінчик носа, ліва рука - мочка правого вуха. Темп ігри помалу збільшується. Виграє той, хто довше за всіх правильно виконуватиме рухи.
Яблука
Учасники, декілька пар, встають один проти одного із зав'язаними очима. У кожного в руці по яблуку, яким вони повинні щонайшвидше нагодувати один одного.
Принцеси на горошинах
У грі беруть участь 3-4 жінки. Потрібно поставити в ряд табуретки (або стільці без м'якої оббивки) по кількості передбачуваних учасниць. На кожен табурет кладеться певна кількість круглих карамельок. Наприклад, на перший табурет - три цукерки, на другу - дві, на третю - чотири. Зверху табурети накриваються непрозорими поліетиленовими пакетами. Учасниці конкурсу, сидячи на табуреті, повинні визначити, скільки під ними цукерок.
П’ять прищіпок
Беруть участь пари. Обом зав'язують очі. Потім на обох вішаються по п'ять прищіпок. Вони повинні щонайшвидше позбавити один одного від них. Природно, уболівальникам здається, що вони б все це виконали швидше. Тоді готують двох добровольців, зав'язують їм очі, але "забувають" причепити по п'ятій прищіпці. По чотири прищіпки вони знаходять, при цьому всі присутні допомагають їм, голосно рахуючи: "Одна, дві, три... чотири!" Але п'яту знайти ніяк не можуть.
Художники
Ведучий викликає дві-три пари гравців. Гравці кожної пари сідають за стіл поряд один з одним. Одному зав'язують очі, кладуть перед ним лист паперу і дають ручку або олівець в руку. Всі решта присутніх задають кожній парі завдання - намалювати новорічну картинку. Гравець в кожній парі, у якого очі не зав'язані, уважно стежить за тим, що малює його сусід і говорить йому, куди вести ручкою, в яку сторону. Той слухає і малює те, що йому говорять. Виходить дуже смішно. Перемагає пара, яка швидше і краще виконає малюнок.
Побачити дно
Гра унікальна і смішна і азартна, спробуйте — не пошкодуєте! Беремо два столики і набираємо дві команди по 4 людини (тільки не три!), на кожен столик ставимо такі предмети: 1. Пляшку будь-якого спиртного напою., 2. чарки., 3. Тарілку із закускою. Правила такі: перший учасник біжить до столика бере пляшку, наливає в чарку вміст і тікає! Повторяю-тікає! Другий біжить — випиває, третій біжить — закушує, четвертий знову наливає і т.д. Переможе та команда, у кого пляшка буде порожня! Настрій забезпечено і сміх теж!
Знайди місце
У ряд, ставлять стільці, сидіннями по черзі в різні боки. Ведучий бере в руки довгу палицю і починає обходити сидячих на стільцях. Якщо біля когось він стукне палицею об підлогу, то цей грає повинен встати із стільця і піти слідом за ведучим. Ведучий ходить навколо стільців, стукає то тут, то там, і ось за ним слідує ціла свита. Ведучий починає віддалятися від стільців, ходить кругами, змійкою; інші повторюють все за ним. Раптом, в несподіваний для всіх момент, ведучий, двічі стукає по підлозі. Це сигнал до того, щоб всі негайно зайняли свої місця. А це тепер не так-то просто, оскільки стільці дивляться в різні боки. Ведучий прагне зайняти місце одним з перших. Тепер водить той, кому не дісталося місця
Подарунки Діда Мороза
Створюються три команди по 5-6 чоловік - матусь, татусів, дітей. Їх завдання - ілюструвати розповідь ведучого.
«Під Новий рік Дід Мороз приносить в сім'ю подарунки. Тату він подарував гребінець. Нехай всі правою рукою покажуть, як тато причісується. Синові він подарував лижі. Прошу вас, покажіть, як син йде на лижах, але не припиняйте причісування. (Надалі кожен новий рух додається до попереднього.) Мамі він подарував м'ясорубку - потрібно зобразити обертання м'ясорубки лівою рукою. Дочці він подарував ляльку, яка моргає віями і говорить «мама». А бабусі він подарував китайську статуетку, яка хитає головою».
Прикрасьте ялиночку
Роблять декілька іграшок з вати (яблучка, груші, рибки) з дротяними гачками і вудочку з таким же гачком. Потрібно за допомогою вудочки повісити на ялинку всі іграшки, а потім тією ж вудочкою зняти їх. Виграє той, хто зуміє зробити це за встановлений час, наприклад, за дві хвилини. Ялиночкою може служити укріплена на підставці ялинова гілка..
Гра "Танець з ялиночкою"
Для проведення гри необхідно подбати про реквізит - маленьку штучну ялиночку (її можна замінити ялиновою гілочкою). На стільці в центрі залу сідає дівчина з ялиночкою в руках. До неї одночасно підходять два молодих хлопці і кивком голови (поклоном) запрошують на танець. Дівчина робить свій вибір, вручаючи перехідну ялинку одному з кавалерів, а з іншим йде танцювати. Тепер на стільці в очікуванні запрошення сидить хлопець з ялиночкою в руках. До нього підходять двоє дівчат, і він запрошує одну з них на танець, залишаючи новорічний талісман її подружці. По подібній схемі гра повторюється кілька разів, поки звучить музика. Кількість танцюючих пар швидко збільшується.
Гра "Новорічні молекули"
Ця гра хороша для танцювальної частини новорічного вечірки, особливо якщо ваше новорічне свято багате гостями. Щоб вони і не мріяли понудьгувати, відразу розвеселіть їх цією масовою грою. Для цього розпорядник свята пропонує танцюючим виконувати різні команди. Наприклад: «Утворіть молекулу з трьох атомів (людей), спосіб з'єднання - "підліктевий". Реакція пішла!» або «Створіть молекулу з п'яти атомів, спосіб внутрішньомолекулярного зв'язку - "права рука - коліно правого (лівого) сусіда". Реакція почалася!» Природно, що утворення кожної нової молекули супроводжується загальним сміхом. Кожна нова молекула деякий час існує в просторі танцювальних рухів до перетворення в наступне з'єднання.
Конкурс "Найзагадковіший гість"
Напишіть текст загадок на ажурному полотні паперових сніжинок. Влаштуйте справжній новорічний снігопад, упустившись сніжинки з якого-небудь підвищення. Нехай кожен гість постарається на льоту зловити сніжинку і розгадати написану на ній загадку. Найспритніший і ерудований учасник цього снігопаду буде удостоєний титулу «найзагадковіший гість».
Год выдался сумбурным, событийным, не смотря на свое «высокосие», и очень положительным в итоге. Возьму пример с Наташи Денисовой, коротко о главном ;)
Человек года: Стас – он же побеждает в номинации «самый терпеливый муж года»
У недавно створеній спільноті (http://community.hiblogger.net/cynic/), видимій тільки зареєстрованим користувачам, якщо дивлюся стрічку (головну сторінку), бачу тільки один допис (номер 232401). Але через посилання http://community.hiblogger.net/cynic/232326.html можу подивитися ще й другий допис. А календар спільноти показує, що дописів аж три штуки.
Вот накопилось несколько наблюдений из мира метро. Сподвигло меня их написать недавняя находка. Да, знаете, шел себе по улице, гляжу, лежит себе новехонькая 1 гривна и ждет нового хозяина. Им стал я, а мой знакомый Григорий, который шел рядом, с досады не удержался и съязвил: «О, полжетончика». И сразу как-то печально стало на душе, и обронил я в сердцах «сука», и не так уж радовался хрусту купюры.
Так и случилось, и ушла моя свеженайденная, совокупленная с товаркой, на покупку одного проезда в нашем с вами родном киевском метрополитене. Я ехал и озирался по сторонам, тщясь увидеть куда же, во что я вложил найденыша. И заметил, что все стена обклеены плакатами, на которых метро-владельцы торжественно сообщали о всяких бонусах, вкусностях и полезностях, которые они теперь, после повышения проезда, наконец-то усиленно вводят. Так особенно порадовал плакатик вещающий громогласными буквами что «Суттєво підвищено рівень безпеки». А ниже тоненькими такими буковенками «будє». И как иллюстрация к этому, почему-то, женщина красящая електричку.
Знаете, я вот подумал-подумал, и пришел к выводу, что все эти объявления - это обычная отмазка метростроевцев, немножко струхнувших от собственной наглости. Да они просто-напросто о п р а в д ы в а ю т с я! Именно так это и выглядит, вся эта агитация. Мы, мол, такие хорошие, ваши денежки вон в какое нужное русло направляем, знайте же об этом все. Немного на измене. Что по шее нахлопают, вот и задабривают подачками. А обещания наш народ любит и хавает их с удовольствием. Вот только зря метрошники потратились на полиграфию, все равно никто им рыльце и так не начистил бы. Народец не тот, имхо.
Но я отвлекся. Вот еще, кстати, давно заприметил, что они там, внизу под землей, вообще любят темнить. Так, к примеру, когда поезд не доходит до конечной станции, а высаживает пассажиров где-то на полпути, то по громкоговорителю доносится: «Звільніть, будь ласка, вагони. Поїзд далі не іде». Но это же враки. Он же едет дальше себе, как ни в чем не бывало! Зачем же нам всем говорят, что этого не происходит?
А местная публика, которая населяет метрополитен? Всякие там милиционеры, гитаристы, продавцы всякой пурги в вагонах, нищие и прочие слои населения, ведь тоже по-своему уникальны. И стоят того, чтобы их заметили. Но о них в следующий раз. И, знаете, городскому человеку прежде, чем пересесть на машину стоит какое-то время повариться в метро. Посмотреть, так сказать, на изнанку жизни. Ибо где еще увидишь вполне приличного дядю с табличкой «Помогите на операцию глаз».
В перерасчете по нынешнему курсу евро 10 грн, по сути 1-комн квартира в Киеве, в которой я живу, сейчас стоит 4 500 грн. По сути, потому что квартира однокомнатная, в которой из большой кухни сделана жилая комната, а кухня перенесена на большую лоджию. В принципе, жить можно, но не за такую цену.
В общем, дорогие мои, я опять намерена менять квартиру. В прошлый раз мне помогла с поиском замечательная блоггерша whatever (Галя), за что я ей очень благодарна. Так что если вдруг ваши знакомые или знакомые ваших знакомых будут сдавать 1-комн.кваритиру (до 3000 грн) или искать хорошую руммейт, я буду искренне признательна, если вы сообщите мне об этом.
Спасибо!
п.с. как ни странно, настрой оптимистический. где наша не пропадала!
На рынке Юность сейчас фруктами торгуют почти одни "неукраинцы". Чисто случайно прочитала ценник на одном из мешков:
Внизу был также мешок с надписью "Слива без костички" - но заснять его не успела, потому что грозный нацмэн строго спросил: "Дэвушка, тебе чэго, а?" - пришлось ретироваться.
Каждое утро еду через Демеевский рынок на работу - чтобы купить чай-кофе-капучино. И каждое утро вижу, что первые "покупатели" в мясных точках рынка - собаки. Их тут очень много. А особенно они облюбовали вот этот ларечек с колбасами. Пока доставала мобилку, чтобы сделать снимок - почти все, к сожалению, разбежались. Остались самые стойкие (или самые голодные?)
Трагедия – широкое понятие. Может быть трагедия одного индивидуума, или трагедия целой расы. Например, болезнь или гибель близкого человека или глобальный катаклизм, всемирный потом или вообще какой-нибудь там кризис вонючий.
Но, так как все-таки всем нам ближе именно то, что мы переживаем в самих себе, то с этой точки зрения, трагедия это: произошедшее несчастье > неумение человека справится со своими чувствами > разрыв волос и посып пеплом головы несчастного. Это самый банальный пример. И давайте не будем распинаться тут о том, как глубока личная трагедия Поэта в поисках вдохновения бредущего по тропам мира.
Театральная же трагедия суть донести до зрителя те эмоции, которые могли бы его тронуть и повседневной жизни, зацепить, задеть за живое. Да так, чтобы во время антракта, пройдоха-зритель не побежал бы в буфет за четвертушкой влаги, а ошарашено присел на диванчике в фойе и глубокомысленно озирался по сторонам.
Тут многое зависит, конечно, от режиссера и актеров. Ведь вполне реально и «Репку» поставить и сыграть так, что аудитория будет конвульсировать в истерике, а можно и того же «Гамлета» безнадежно испортить.
Так что же такое трагедия? Для каждого это сугубо лично, я уверен. Вот я вкладываю в это слово - боль, содрогание, опустошение, озноб, страх. И еще, моя личная трагедия меня повергла бы в апатию, но трагедия мирового уровня, война например, привела бы в возбуждение.
Что-то я в последнее время заговорил о маршрутках. Не знаю, видимо, как-то уже так надоело в них трепыхаться, но, что делать, приходится. И вот хочу поделиться с вами еще одним наблюдением. То есть, вы наверняка и сами примечали, что в подобных видах транспорта место водителя завешано всевозможными иконами, крестиками, изображениями святых и т. п. Забавно то, что зачастую эти фетиши культа соседствуют с надписями типа «Семечки есть вместе с лушпайками», «Хочешь выйти - кричи» или вообще «Место удара головой». Кроме надписей креативный водительский народ любит украшать свою кабинку всякими спортивными вымпелами, флагами разных стран, ксероксами бакса, запыленными медведями, состарившимися плакатами Ани Лорак и Натальи Могилевской, и прочей шелухой какую только можно прилепить-приклеить на переднее стекло или гордо возложить на приборную панель.
Я вот все думаю, что за кавардак происходит в умах этих людей? Ведь если присутствие изображения Иисуса Христа или Девы Марии можно объяснить набожностью человека и его верой в то, что картинка сможет уберечь от напасти, то, что сказать про все остальное? Откуда у взрослых прожженных дядь, к которым с опаской относится добрая половина законопослушных водителей Киева такое неистовое желание увесить свое рабочее место всяким бредом? Заметьте я не говорю здесь о каких-либо исключениях, нет же, подобная картинка наблюдается в 99% салонов.
И если когда и встретишь непривычное отсутствие этого реквизита, то и смотришь уже на такого маршруточника с подозрением. Какой-то он не настоящий, мало ли, может пришелец из космоса скрывается под личиной простого водилы и изучает наши нравы. Вот ведь до чего довели!
Насчет богов и ликов это вообще отдельная история. Вот вы не задумывались, что по сути маршрутки превратились в такие себе церкви на колесах? Храм на дизеле, блять. То есть, водитель маршрутки это такой апгрейженный или, лучше будет сказать, мутировавший проповедник, в прямом смысле рулящий своей паствой. Правда, у нас хотя бы есть право самим определять цель поездки, и осталась возможность «сойти», правда, изрядна подпорченная запретом на остановку вне остановки.
Меня, если честно, немного подбешивает эта ситуация. А если я, к примеру, мусульманин-джихадовец или, еще хуже, какой-нибудь там Сандей Аделаджа fun? То, что ж мне теперь, в маршрутке, что ль не проедь? Или едь, но изволь терпеть насаждение чуждой мне религиозной культуры? Я бы попросил администрацию, ну или кто там за этим следит, чтобы приструнили зарвавшихся маршруточников. А то ведь сами видите, что творится.
Если рано-рано утром, как добропорядочный житель мегаполиса выйти из клуба, то можно увидеть таких вот созданий, которые по своим собственным изображениям ищут тепла в холодных лужах. И от их вида на сердце почему-то становится тепло-тепло.
Кто-то, не помню - кто (обычно говорят – китайский мудрец, но китайские мудрости плохо ложатся на русскую почву), говорил: «На работе нужно заниматься работой, дома – заниматься домом, а когда, скажем, едешь в машине, то думать только о том, как лучше и быстрее доехать в пункт назначения. Короче говоря, разделяй свои жизненные сферы».
Оно бы, конечно, хорошо. Вышел, все свои заботы положил в чемоданчик и поставил до вечера в шкаф, чтобы потом взять, когда освободишься. Только так не бывает. И домой приносишь работу, и на работе думаешь и говоришь о доме. А уж когда ведешь машину, какие только мысли в голову не лезут. Я, например, сказки сочиняю. Или подсчитываю семейный бюджет. Все от загруженности дороги зависит.
Только, как я говорил, работа для большинства мужчин – как башня из слоновой кости. Спрятался туда, как иные в гараж по субботам – и только бы его никто не трогал. Оно, конечно, понятно: работа - дело серьезное и требует сосредоточения. Но тут важно расставить приоритеты.
Эта история начиналась как обычно. Встретились два человека, полюбили друг друга, решили пожениться. Переехали на новую квартиру, и жена уволилась со службы, чтобы лучше обустроить семейное гнездо.
А теперь представьте себе: на работе запарка, на вас навесили кучу новых обязанностей, к которым поначалу не знаешь даже, как подступиться. Вызывает начальник, чтобы устроить разнос, и в самый разгар далеко не веселого разговора на повышенных тонах, вдруг просыпается ваш мобильный телефон и говорит голосом жены: «Здравствуй, милый, я так соскучилась. А ты не звонишь и не отвечаешь по рабочему телефону. Знаешь, я купила нам в кухню новые шторы. Тебе обязательно понравятся…» или что-то в этом духе.
Начальник делает страшные глаза, ты бурчишь что-то неразборчивое и быстро отключаешь мобильный. А дома тебя после этого ждут слезы и упреки второй половины. «Ты меня совсем не любишь! Ты не хочешь со мной даже поговорить! Тебе все равно, какой у нас будет дом!» И от этого хочется биться головой об стену. Ну, не понимает женщина, что еще один такой звоночек, и повышения по службе не видать. А то и зарплату срежут.
Но наступает новый день, и в разгар планерки опять звучит телефонная трель, и заплаканный голос говорит: «Алло, милый! Ты уже на работе? Поговори со мной, мне приснился такой страшный сон…» И весь офис наблюдает, как ты с мучительным выражением лица выслушиваешь все то, что она тебе сбивчиво рассказывает в трубку, а потом – как ты с размаху бросаешь эту трубку на рычаг. И думаешь: да нашла бы она себе, наконец, работу! Или ребенка бы родила поскорее.
А отношения становятся все хуже и хуже. Пока, в один прекрасный момент, ты не застаешь опустевший дом. И уже сам начинаешь звонить. Сначала со своего телефона. Потом – с чужих, когда понимаешь, что она не берет трубку, потому что видит знакомый номер. И под эти звонки, под одинокий холостяцкий ужин, заканчивается ваша семейная жизнь. Оставляя чувство горького недоумения и убежденность в том, что логику женщин понять невозможно.
Но у этой истории мог бы быть и другой конец. Совсем другой. Просто дело в том, что у мужчин всегда есть пунктик: «Работа - прежде всего». По принципу долженствования. Работа важней, поскольку она кормит. А не задумывались никогда, интересны ли нашим женщинам подробности жизни вашего шефа, или то, какого нового сотрудника к вам перевели? Или чем, скажем, офсетная печать отличается от глубокой, и почему мастер Иван Федорович пришел сегодня пьяный? А если задумывались, задайте себе вопрос: зачем она, в таком случае, внимательно вас выслушивает? Да еще и вопросы задает…
Моя жена звонила мне по пять раз на дню. И мне бы радоваться, потому что, если звонит, значит, любит, значит, хочет еще раз услышать мой голос. А я раздражался. Она стала звонить реже. Потом совсем перестала. Кризис разразился, когда она лежала в роддоме и ребенку требовались лекарства. Она позвонила мне, а я в ответ на ее просьбу ответил, что меня сегодня не отпустят с работы. Лекарства привезли друзья, а жена долго потом разговаривала со мной, как с врагом. Причем я, следуя мужской, людоедской логике, искренне недоумевал. Ведь работа – важней, она – кормит. Выгонят – останемся без денег. А выход всегда можно найти – ведь нашли же в этот раз.
Таким образом, я чуть в очередной раз не потерял семью. Хорошо, жена моя оказалась достаточно мудрой, чтобы не делать окончательных выводов.
Теперь я понимаю, что любая работа, даже самая важная – это приложение к семейной жизни. Как бензин для машины. Машина не поедет без бензина. Но если машины уже нет, то зачем тебе наливать канистры?
А звонок на работу – как сигнал. Тебя любят, с тобой хотят общаться. И только не надо про скуку и безделье своей второй половины. Уверяю вас, если она мучается скукой, она найдет занятие поинтересней, чем звонить вам по десять раз на дню.
Здесь отображаются последние записи тех блоггеров, которых вы добавили в друзья. Список друзей вы можете просмотреть здесь. Редактировать список и разбивать друзей на группы можно здесь.
Комментариев 6
Лента друзей RSS